Байка "Сталкерська дорога" від Art

Кличе нас ЧАЕС до самого центру зони,

Треба брати нам усе спорядження готове.

Туди ми зложимо консерви і хлібину до полину,

Також скинемо горілки по пів пляшки на тварину.

По дорозі псі-собаку ми зажаримо у лісі,

Поїмо тушканчиків та й підемо баєчки.

Ми дорогою стрічали не один десяток монстрів,

Всі на вигляд як один, всі несли страшнеє горе.

Кожен з них мав зуби, клешні, ноги, ікла 

Та все інше, що не схоже на тодішнє.

Кожен з них патрон отримав,

Тому в ногу наш поцілив, тому голову розбив,

А той з переляку вже побіг.

Дійшли вже ми до міста зони.

Мертве місто, що не бачить грому,

Ані викидів страшних великого погрому.

У цьому місті нам прийшлося заховатись,

Але проблеми ми і тут вже дочекались.

Під вечір снорк на вогнище приплівся,

А там за ним і бюрер появився,

Під ранок вже і їсти не було.

Нарешті ми пішли вже з того міста,

Хоча і тут мед навіть і не снився.

Підійшли ми вже до зграї чорно-білих,

А то насправді прям великії зефіри,

З плечей гвинтівки повиймали всі і тичуть,

Щось бурмочуть там під ніс і кличуть

У релігію свою дурну служить.

Прийшлося нам за мить збагнути,

Узяти ноги та відчути

Страшну пронизливу ту мить,

Бо то як потім ми дізнались

Були страшнії вурдалаки,

Яких тут звуть як моноліт.

Дійшовши до забутої лікарні

Ми розвернулись та й пішли.

Повернулись до старої хати,

Сіли та й заснули біля шмаття,

Яким вкривалися завжди.

Повернулись, бо нарешті сенс впіймали,

Що на кордоні жити нам кортить,

Що на кордоні проблем ми не спіймаємо,

Що на кордоні раді нам завжди...